Історичні відомості Конищівської сільської ради
Український народ має свою багато-вікову героїчну історію. Одним із сіл України є село Конищів Мурованокуриловецького району Вінницької області.
Його історія нерозривна з історією Поділля, що є складовою частиною Правобережної України.
Археологічні знахідки свідчать, що територія нашого села була заселена людьми в період кам’яного віку. Жителі села і сьогодні знаходять скребки, різці, ножі, вістря. Отже ми бачимо, що за археологічними пам’ятками ми можемо вважати що територія села Конищів як і всього Поділля, була заселена в найдавніші часи. Це пояснюється тим, що сучасна, що сучасна місцевість завдяки своєму положенню і сприятливому клімату була придатною для поселення людей. Що правда, окремих стоянок первісних людей не було виявлено бо цим питанням ніхто не займався. Але й в навколишніх селах знайдено різноманітні кам'яні знаряддя праці людей епохи палеоліту.
Здавна територія була заселена слов’янськими племенами. В середині І тис . н.е. Поділля населяли слов’янські племена, які входили до Антського військово – політичного союзу державного типу. Місцеве населення займалося орним землеробством, обробляли землі за допомогою дерев’яного рала з залізним наральником. Злакові культури, це були: пшениця і просо. Урожай збирали серпами а обмолочували ціпами, або палками. Перемелювання здійснювали за допомогою круглих гладких камінців.
Перші літописи дають дуже скупі відомості про Поділля, та про племена Уличів і Тиверців які заселяли його.
Уличі і Тиверці найдавніші східнослов’янські племена, відомі в нашому краї. Термін «Уличі» означає «лучший» кращий за всіх, а «Тиверці» - ті, що твердо тримаються своєї землі. І я впевнений що вони проживали на території нашого села.
Літописні джерела характеризують наш край як край з високорозвиненою економікою. У давньоруські часи тут на чорноземах процвітало орне землеробство та скотарство.
В середині ХІІІ століття войовничі орди монголо – татарських загарбників, користуючись феодальною роздробленістю, захопили майже всі східнослов’янські землі, в тому числі і Конищів.
Сама назва села Конищів, її походження з історичних джерел невідома. Однак існує легенда про походження назви села. Старожили розповідають, що чули від своїх дідів та прадідів, що в давнину територія нашого села була вкрита не проходими лісами, травами, ярами та балками. На цій місцині водилося багато різної звірини, а особливо багато було куниць. Жителі села навіть розраховувались за товари шкірами куниць. На всю округу поселення славилось вправними мисливцями, які полювали багато дичини, а особливо куниць. Старожили свідчать що саме це вплинуло на назву села. Спочатку назва села була «Кунище», а до сьогоднішніх днів видозмінилась на Конищів.
Осівши на теперішній місцевості, перші поселенці займаються хліборобством та скотарством. Пізніше рубали ліс і були відомими гончарями. Для розвитку цього ремесла тут були всі сприятливі і необхідні умови. На південний захід від села були і тепер є великі поклади червоної глини.
В середині ХV ст. село Конищів починає значно розширюватись.
Село Конищів знаходилося в 14 верствах від повітового містечка Нової Ушиці і в 18 верствах від залізничної станції Копайгород, розміщене на південній рівнині біля витоків річки Жван, на самому кордоні з Могилівським повітом.
З півдня продовженням села є прописне село Богушівка. Село має охайний вигляд, багато великих садів, вулиці широкі та прямі. Кліматичні умови благополучні. Ґрунти чорноземні , а частково глинчасті.
За ілюстраціями 1648 року відомо, що частина села Богушівка залишалася за власністю Богушів і рахувалося тут 118 дворів, а за другу частину йшла суперечка між Станіславом Лянцкоронським і спадкоємцями Станіслава Чурила.
В 1734 році обидва поселення піддавалися нападам гайдамаків під керівництвом молдованина Олдора Мироненка, яких запросили самі ж селяни, незадоволені були своїм підстаростою, при чому в Богушівці були знищені всі євреї які тут проживали, а в Конищеві загін повстанців - козаків захопив поміщицьких коней і волів, але невдовзі сам був розбитий загоном польських вояків. Пізніше поселення належали Дунаєвським, а пізніше Стадницьким. Поселення складається з селян – малоросів, землеробів, землекопів. Було поширене ремесло ткацтво.
Село Богушівка спочатку було самостійним приходом з дерев’яною церквою в честь святого великомученика Георгія Побідоносця. Після ревізії протоієрея Івана Скворцова ця церква в наслідок старості була перебудована і з 1835 року залишилася приписною до Конищівського приходу. В 1890 році прихожани побудували замість неї нову церкву в честь святого князя Олександра Невського, яка діюча і досі.
Свою історію має село Ягідне.
Поміж розлогих верб , на берегах невеличкої річки Батіжок, серед прибережних лук і зелених пагорбів, розкинулося невеличке село Ягідне.
В далеку давнину це село мало назву Каловка. Археологічні пам’ятки свідчать про те, що його територія як і всього Поділля була заселена вже в найдавніші часи.
В історичних документах село Каловка згадується в IV столітті. Назва села пішла від пана на прізвище Калов. Пізніше село належало П.В. Добролюбову, в той час нараховувалось 134 двори та 595 чоловік. В шестидесятих роках село Кальовка перейменовано на село Ягідне.